• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• Файловий архів

Справжня життєдайна школа

Боярській школі – 133 роки

"Справжня життєздатна школа, за своєю природою, не може виникнути на всьому го­товому, її треба вибудувати, іноді в прямому розумінні, своїми руками... "

(О. А.. Захаренко)

Я пишаюся своєю школою, її минулим і сьогоденням. Чи багато шкіл України можуть похвалитися тим, що в їх кла­сах зростали Герої Радянсько­го Союзу? В нашій школі - Ва­силь Сидорович Химич та Пи­лип Степанович Яровий. Три професори та доктори наук зі світовими іменами закладали основи знань в стінах Боярсь­кої школи: Іван Омелянович Поваженко, Ілько Вакулович Корунець, Юліан Тодосьович Кіношенко. Більше десяти до­центів та кандидатів наук — вихованці нашої школи: Антон Минович Кириченко, Гри­горій Максимович Балас, Ле­онід Минович Кириченко, Олександр Петрович Митніченко, Йосип Іларіонович Чернушенко, Микола Тодо­сьович Домотенко, Тодось Тодосьович Михайленко, Воло­димир Павлович Німчук, Вік­тор Іванович Боковий, Воло­димир Павлович Лиходовський, Євгеній Іванович Лівшун та інші.

Незважаючи на своє про­вінційне географічне положення, Боярський НВК на­магається тримати столич­ний ритм життя, принаймні, не дуже відставати від шкіл райцентру.

Посудіть самі: ми одні із перших у Лисянському райо­ні перейшли на кабінетну систему навчання (1968р.); школа постійно здійснювала туристичні поїздки до м. Ле­нінград (нині Санкт-Петер­бург) (1985-1987р.р.); пред­ставляли Лисянський район на Першому Всеукраїнсько­му з'їзді учителів (1992р.); представляли освітян Лисянщини на першому обласно­му конкурсі "Учитель року" (1992 р.); саме з ініціативи педколективу Боярської школи, починаючи з 1987р., впроваджено святкування ювілейних дат шкіл району — 1987 р. - 100-річчя; 1997 -110 річниця і як наслідок — ряд випускників стали спон­сорами шкіл району; в той час, коли програма навчаль­но-виховних комплексів ще тільки почала зароджуватись на Україні, у Боярській шко­лі вона вже діяла ще з 1997 року; Боярська школа — це заклад, що першим у районі створив музей історії школи та став ініціатором проекту відродження історико-куль­турної спадщини регіону; у 1994 році в Боярській школі з'явився перший комп'ютер. Він не був першим в школах Лисянщини, але він був пер­шим комп'ютером, придба­ним за кошти батьків; при Бо­ярському НВК діє з 1996 ро­ку філіал Медвинської му­зичної школи по класу баян, домра, акордеон; із 2003 ро­ку котельня Боярського НВК переведена на газове опалення; 2004 рік — це в іс­торії школи час введення в дію нового комп'ютерного класу та підключення його до системи "Іnternet"; 2004 рік — впровадження в дію програ­ми "Шкільний автобус". Це неоціненна допомога наших спонсорів М. О. Супруна та В. В. Олійника; школа має відеомагнітофон, відеокамеру, кольоровий телевізор та супутникову антену, музичний центр, караоке тощо.

"Хто не знає минулого, не шанує сьогодення, той не має майбутнього " - говорить народ­на мудрість.

Коротка екскурсія до музею

1 жовтня 1887 року за роз­порядженням управи Звениго­родського повіту у волосному містечку Бояркабуло відкрито школу і першою вчи­телькою призначено Віру Купріянівну Слюзінську

1924 рік -Боярську початкову школу реор­ганізовано у семирічну трудову.

1930 рік - Боярська семирічка святкувала своє друге новосілля.

1937 рік - семирічку реорганізовано у середню школу, яка до 22.06.1941 р. здійснила три випуски з вру­ченням атестатів про середню освіту.

22.11.1937 р. - масові ста­лінські репресії учителів школи.

Серед матеріалів музею ки­дається у вічі фото 1935 року, на якому закарбовано вчителів та учнів тодішньої семи­річки. Директором школи на той час був В. П. Гав'ядовський, він же вчитель українсь­кої мови, Ю. Ф. Дмитрик - вчитель математики і фізики, В. Г. Даценко - учитель біоло­ги, О. Г. Ткаченко - географії, його дружина М. Д. Хоменко -фізики, З. Г. Гав’ядовська - ма­тематики, Капацін - російсь­кої мови та літератури. З фо­тографії дивляться на нас мо­лоді люди, їх очі сяють оптимізмом жагучим бажанням працювати, але над головами багатьох із них вже нависли чорні хмари репресій. У 1937 році було репресовано В. Л. Гав'ядовського, В. Г. Даценка, Капаціна, Івана Павлійчука, О. Г. Ткаченка, якого згодом відпустили і вже в роки війни він загинув, перебуваючи в партизанах. Після десяти ро­ків таборів та гулагів повер­нувся в Боярку В. Г. Даценко. У 1995 році репресованих бу­ло реабілітовано, про що по­відомила районна газета "Лисянщина". Справедливість від­новлено, але скільки прикро­щів та поневірянь зазнали ці люди, їх сім'ї, родини.

1944 р. - після трьохрічної перерви школа відновила свою роботу.

1954 р. - школа здійснила перший післявоєнний випуск з врученням атестатів про за­гальну середню освіту.

Школа нині на порозі онов­лення. Армія батьків, учителів, школярів пильно-пильно дослуховуються до шкільної ре­форматорської доби.

З певністю можна сказати: щось піде на злом як непотріб, відмететься і відвіється з віт­рами реформ, щось доточить­ся та поглибиться, десь вибуя­ють проростуть паростки нового, чеснішого, демократично­го і більш творчого начала.. Залишиться, звісно, головне пок­ликання школи - "сіяти розум не, добре, вічне..."

На 1 вересня 2004 року кількість учнів Боярської за­гальноосвітньої школи І-Ш ступенів збільшилася із 108 до 212 осіб за рахунок добровіль­ного переходу учнів із чотирьох навколишніх шкіл. В наш час демографічної кризи збільшення кількості учнів у сільській школі - це рідкісне явище. Де розгадка? У чому феномен школи? Які позитивні та нега­тивні наслідки цього процесу? Як закріпити цей позитив та розбудувати за такою моделлю сільську школу, до якої тяг­нуться діти та їх батьки?

Боярська школа має давні та добрі традиції. У житті та навчально-виховному процесі на межі II і III тисячоліть до­сягла певної гармонії у сто­сунках учасників навчально-виховного процесу: учні отри­мували ґрунтовні знання, на­вички роботи з інформаційни­ми технологіями і, як резуль­тат, - випускники вступають до престижних вузів.

У позаурочний час ніхто не поспішає додому. Майже що­денно у школі проводяться піз­навально-виховні заходи, кон­курси, змагання. У вечірній час працює спортивний зал, до якого поспішають учні та їх батьки, а також молодь із усієї округи. Проведення спортив­них змагань між учнями та пе­дагогами і батьками стали вже традиційними. Майже щоп'ят­ниці у школі проводяться ве­чори відпочинку, КВК, які го­тують самі учні.

У школі панує тепло у вза­ємовідносинах, довіра і співро­бітництво. Тобто створені нор­мальні умови для навчання і творчої діяльності учнів. Зви­чайно, збільшення кількості учнів школи - це прогресивний процес, що не тільки тішить самолюбство педагога, а й дає перспективу школі на майбут­нє існування, збільшує її нав­чальний потенціал.

З появою нових учнів у та­кій кількості, дирекції школи і педагогічному колективу до­велося мобілізувати зусилля у забезпеченні учнів підручни­ками, робочими місцями, шкільним автобусом. Та голов­ні зусилля спрямовувалися на адаптацію характерів, мен­тальності учнів до загальних цінностей і традицій школи.

За кількістю учнів школа посіла п'яте місце в районі. І результати характеризуються такими якісними показника­ми: у 2004-2005 році п'яте міс­це в районному етапі предмет­них олімпіад; у 2005-2007 нав­чальних роках - третє, а також І-ІV місця в районних спор­тивних змаганнях.

Та найголовніше, що вихо­ванці школи із віддалених сіл, які раніше не підозрювали про існування одне одного, тепер здружилися так, що їздять гру­пами одні до одних, про­водять спор­тивні зма­гання. Шко­ла для учнів стала шко­лою радості, адже вони за­любки, дола­ючи кіломет­ри доріг, пос­пішають на­віть під чає канікул сюди, щоб поспілкува­тися, посиді­ти за ком­п'ютером, пограти в шахи, просто поганяти м'яча. То в чому ж фе­номен успі­ху? Скоріш за все у тому, що учень є головною дійовою осо бою, і вся діяльність педагогічного колективу, батьків, гро­мадськості спрямована на те, щоб створити належні умови для творчої праці й розвитку особистості учня, особистості, яку тут бачать і поважають в кожній дитині.

Можливо, результати в ро­боті не забарилися тому, що педагогічний та учнівський ко­лективи знаходяться в постій­ному творчому пошуцї форм і методів роботи моделі школи, аналізуючи свої успіхи та прорахунки, закріплюючи тради­ціями перевірене практикою та переймаючи передові прог­ресивні досягнення провідних шкіл України.

Кожний поважаючий себе навчальний заклад України має власну історію, традиції, візитку, серед яких Гімн і герб закладу займають особливе місце. Герб Боярського НВК, затверджений педагогічною ра­дою школи (протокол № 2 від 26 червня 2006 року), має зоб­раження старослов'янського щита на зеленому фоні, що символізує буйність життя школи, голубої планети Зем­ля, над якою сходить золотис­те Сонце знань і своїм про­мінням тепла, мудрості, доб­роти зігріває її. Відкрита кни­га і перо символізують висо­кий рівень знань і вмінь, які здобувають учні. Адже серед випускників школи три про­фесори, доктори наук зі світо­вим ім'ям: І. О. Поваженко, Ю. Т. Кіношенко, І. В. Корунець, більше п'ятнадцяти випускни­ків є доцентами і кандидатами наук. Дві зірки Героя симво­лізують нашу шану і гордість за випускників, які ціною сво­го життя захистили країну від німецько-фашистської навали під час війни 1941-1945 років, серед яких В. С. Химич та П. С. Яровий удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Чисті сторінки відкритої книги - ознака того, що кожен учень може вписати своє ім'я в істо­рію школи, села, краю, держави. Золотий човен - старослов­'янське судно (факт походжен­ня містечка Боярка з часів Ки­ївської Русі), яке відправляєть­ся в дорогу по планеті Знань і символізує споконвічні праг­нення людини до пізнання но­вого, незвіданого. Козацький хрест на вітрилах вказує на на­шу належність до християнсь­кої віри — віри батьків.

Боярській школі завжди та­ланило на хороших учителів, адже серед її випускників є полковники й генерали, акаде­міки, доктори наук, професо­ри, лікарі і вчителі, агрономи й інженери, державні діячі і прості працьовиті люди.

За 120 років історії в Бо­ярській школі працювало біль­ше 300 вчителів (в музеї шко­ли їх прізвища та фото, а наз­вати їх всіх в цій публікації не­можливо). Найшановнішими людьми в нашому краї є вчителі-ветерани педагогічної праці: солов'їною піснею про­майнула їхня молодість, вес­няними струмками збігли ро­ки, густим сріблом вкрилися їхні скроні, та безмежна по­вага і любов до них, нас, ви­хованців, є мізерною платою за їх благородну працю.

Серед педагогів Боярської школи великий вклад в її іс­торію та скарбницю педагогіч­них надбань внесли сімейні ди­настії, які працювали і продов­жують працювати на педагогіч­ній ниві: Біднюків, Дмитриків, Барашків, Дударів, Висотенків, Бокових, Висотенків, Чернишів.

І сьогодні Боярський НВК впевнено дивиться у майбутнє адже це базова школа, де нав­чається 174 вихованці, злагод­жено працює досвідчений ко­лектив педагогів.

В усі часи, протягом 120( років, найбільший тягар відпо­відальності в забезпечена: нормальних умов навчально-виховного процесу покладався на плечі директорів та завіду­ючих Боярської школи. Це: Слюзінська Віра Купріянівна (1887-1918 роки роботи в шко­лі), Денисюк Роман Євменович (1918-1929), Гав'ядовський Валентин Панасович (1929-1936), Явтушенко Лайрін Макарович (1936-1938), Сокирко Федот Трохимович (1938- ї 941), Шаповал Яків Євменович (1944-1951), Лисенко Павло Микитович (3953-1955), Висотенко Тетяна Минівна 1955-1957), Мельник Іван Антоно­вич (1957-1959), Бабенко Ана­толій Михайлович (1959-1966), Масюк Петро Олексійович (1966-1982), Біда Іван Андрі­йович (1982-1983), Коханець Надія Федорівна (1983-1994 роки роботи вшколі), Демчук Микола Петрович працює ди­ректором з 1994 року.

Коментарi