Боярській школі – 133 роки
"Справжня життєздатна школа, за своєю природою, не може виникнути на всьому готовому, її треба вибудувати, іноді в прямому розумінні, своїми руками... "
(О. А.. Захаренко)
Я пишаюся своєю школою, її минулим і сьогоденням. Чи багато шкіл України можуть похвалитися тим, що в їх класах зростали Герої Радянського Союзу? В нашій школі - Василь Сидорович Химич та Пилип Степанович Яровий. Три професори та доктори наук зі світовими іменами закладали основи знань в стінах Боярської школи: Іван Омелянович Поваженко, Ілько Вакулович Корунець, Юліан Тодосьович Кіношенко. Більше десяти доцентів та кандидатів наук — вихованці нашої школи: Антон Минович Кириченко, Григорій Максимович Балас, Леонід Минович Кириченко, Олександр Петрович Митніченко, Йосип Іларіонович Чернушенко, Микола Тодосьович Домотенко, Тодось Тодосьович Михайленко, Володимир Павлович Німчук, Віктор Іванович Боковий, Володимир Павлович Лиходовський, Євгеній Іванович Лівшун та інші.
Незважаючи на своє провінційне географічне положення, Боярський НВК намагається тримати столичний ритм життя, принаймні, не дуже відставати від шкіл райцентру.
Посудіть самі: ми одні із перших у Лисянському районі перейшли на кабінетну систему навчання (1968р.); школа постійно здійснювала туристичні поїздки до м. Ленінград (нині Санкт-Петербург) (1985-1987р.р.); представляли Лисянський район на Першому Всеукраїнському з'їзді учителів (1992р.); представляли освітян Лисянщини на першому обласному конкурсі "Учитель року" (1992 р.); саме з ініціативи педколективу Боярської школи, починаючи з 1987р., впроваджено святкування ювілейних дат шкіл району — 1987 р. - 100-річчя; 1997 -110 річниця і як наслідок — ряд випускників стали спонсорами шкіл району; в той час, коли програма навчально-виховних комплексів ще тільки почала зароджуватись на Україні, у Боярській школі вона вже діяла ще з 1997 року; Боярська школа — це заклад, що першим у районі створив музей історії школи та став ініціатором проекту відродження історико-культурної спадщини регіону; у 1994 році в Боярській школі з'явився перший комп'ютер. Він не був першим в школах Лисянщини, але він був першим комп'ютером, придбаним за кошти батьків; при Боярському НВК діє з 1996 року філіал Медвинської музичної школи по класу баян, домра, акордеон; із 2003 року котельня Боярського НВК переведена на газове опалення; 2004 рік — це в історії школи час введення в дію нового комп'ютерного класу та підключення його до системи "Іnternet"; 2004 рік — впровадження в дію програми "Шкільний автобус". Це неоціненна допомога наших спонсорів М. О. Супруна та В. В. Олійника; школа має відеомагнітофон, відеокамеру, кольоровий телевізор та супутникову антену, музичний центр, караоке тощо.
"Хто не знає минулого, не шанує сьогодення, той не має майбутнього " - говорить народна мудрість.
Коротка екскурсія до музею
1 жовтня 1887 року за розпорядженням управи Звенигородського повіту у волосному містечку Бояркабуло відкрито школу і першою вчителькою призначено Віру Купріянівну Слюзінську
1924 рік -Боярську початкову школу реорганізовано у семирічну трудову.
1930 рік - Боярська семирічка святкувала своє друге новосілля.
1937 рік - семирічку реорганізовано у середню школу, яка до 22.06.1941 р. здійснила три випуски з врученням атестатів про середню освіту.
22.11.1937 р. - масові сталінські репресії учителів школи.
Серед матеріалів музею кидається у вічі фото 1935 року, на якому закарбовано вчителів та учнів тодішньої семирічки. Директором школи на той час був В. П. Гав'ядовський, він же вчитель української мови, Ю. Ф. Дмитрик - вчитель математики і фізики, В. Г. Даценко - учитель біологи, О. Г. Ткаченко - географії, його дружина М. Д. Хоменко -фізики, З. Г. Гав’ядовська - математики, Капацін - російської мови та літератури. З фотографії дивляться на нас молоді люди, їх очі сяють оптимізмом жагучим бажанням працювати, але над головами багатьох із них вже нависли чорні хмари репресій. У 1937 році було репресовано В. Л. Гав'ядовського, В. Г. Даценка, Капаціна, Івана Павлійчука, О. Г. Ткаченка, якого згодом відпустили і вже в роки війни він загинув, перебуваючи в партизанах. Після десяти років таборів та гулагів повернувся в Боярку В. Г. Даценко. У 1995 році репресованих було реабілітовано, про що повідомила районна газета "Лисянщина". Справедливість відновлено, але скільки прикрощів та поневірянь зазнали ці люди, їх сім'ї, родини.
1944 р. - після трьохрічної перерви школа відновила свою роботу.
1954 р. - школа здійснила перший післявоєнний випуск з врученням атестатів про загальну середню освіту.
Школа нині на порозі оновлення. Армія батьків, учителів, школярів пильно-пильно дослуховуються до шкільної реформаторської доби.
З певністю можна сказати: щось піде на злом як непотріб, відмететься і відвіється з вітрами реформ, щось доточиться та поглибиться, десь вибуяють проростуть паростки нового, чеснішого, демократичного і більш творчого начала.. Залишиться, звісно, головне покликання школи - "сіяти розум не, добре, вічне..."
На 1 вересня 2004 року кількість учнів Боярської загальноосвітньої школи І-Ш ступенів збільшилася із 108 до 212 осіб за рахунок добровільного переходу учнів із чотирьох навколишніх шкіл. В наш час демографічної кризи збільшення кількості учнів у сільській школі - це рідкісне явище. Де розгадка? У чому феномен школи? Які позитивні та негативні наслідки цього процесу? Як закріпити цей позитив та розбудувати за такою моделлю сільську школу, до якої тягнуться діти та їх батьки?
Боярська школа має давні та добрі традиції. У житті та навчально-виховному процесі на межі II і III тисячоліть досягла певної гармонії у стосунках учасників навчально-виховного процесу: учні отримували ґрунтовні знання, навички роботи з інформаційними технологіями і, як результат, - випускники вступають до престижних вузів.
У позаурочний час ніхто не поспішає додому. Майже щоденно у школі проводяться пізнавально-виховні заходи, конкурси, змагання. У вечірній час працює спортивний зал, до якого поспішають учні та їх батьки, а також молодь із усієї округи. Проведення спортивних змагань між учнями та педагогами і батьками стали вже традиційними. Майже щоп'ятниці у школі проводяться вечори відпочинку, КВК, які готують самі учні.
У школі панує тепло у взаємовідносинах, довіра і співробітництво. Тобто створені нормальні умови для навчання і творчої діяльності учнів. Звичайно, збільшення кількості учнів школи - це прогресивний процес, що не тільки тішить самолюбство педагога, а й дає перспективу школі на майбутнє існування, збільшує її навчальний потенціал.
З появою нових учнів у такій кількості, дирекції школи і педагогічному колективу довелося мобілізувати зусилля у забезпеченні учнів підручниками, робочими місцями, шкільним автобусом. Та головні зусилля спрямовувалися на адаптацію характерів, ментальності учнів до загальних цінностей і традицій школи.
За кількістю учнів школа посіла п'яте місце в районі. І результати характеризуються такими якісними показниками: у 2004-2005 році п'яте місце в районному етапі предметних олімпіад; у 2005-2007 навчальних роках - третє, а також І-ІV місця в районних спортивних змаганнях.
Та найголовніше, що вихованці школи із віддалених сіл, які раніше не підозрювали про існування одне одного, тепер здружилися так, що їздять групами одні до одних, проводять спортивні змагання. Школа для учнів стала школою радості, адже вони залюбки, долаючи кілометри доріг, поспішають навіть під чає канікул сюди, щоб поспілкуватися, посидіти за комп'ютером, пограти в шахи, просто поганяти м'яча. То в чому ж феномен успіху? Скоріш за все у тому, що учень є головною дійовою осо бою, і вся діяльність педагогічного колективу, батьків, громадськості спрямована на те, щоб створити належні умови для творчої праці й розвитку особистості учня, особистості, яку тут бачать і поважають в кожній дитині.
Можливо, результати в роботі не забарилися тому, що педагогічний та учнівський колективи знаходяться в постійному творчому пошуцї форм і методів роботи моделі школи, аналізуючи свої успіхи та прорахунки, закріплюючи традиціями перевірене практикою та переймаючи передові прогресивні досягнення провідних шкіл України.
Кожний поважаючий себе навчальний заклад України має власну історію, традиції, візитку, серед яких Гімн і герб закладу займають особливе місце. Герб Боярського НВК, затверджений педагогічною радою школи (протокол № 2 від 26 червня 2006 року), має зображення старослов'янського щита на зеленому фоні, що символізує буйність життя школи, голубої планети Земля, над якою сходить золотисте Сонце знань і своїм промінням тепла, мудрості, доброти зігріває її. Відкрита книга і перо символізують високий рівень знань і вмінь, які здобувають учні. Адже серед випускників школи три професори, доктори наук зі світовим ім'ям: І. О. Поваженко, Ю. Т. Кіношенко, І. В. Корунець, більше п'ятнадцяти випускників є доцентами і кандидатами наук. Дві зірки Героя символізують нашу шану і гордість за випускників, які ціною свого життя захистили країну від німецько-фашистської навали під час війни 1941-1945 років, серед яких В. С. Химич та П. С. Яровий удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Чисті сторінки відкритої книги - ознака того, що кожен учень може вписати своє ім'я в історію школи, села, краю, держави. Золотий човен - старослов'янське судно (факт походження містечка Боярка з часів Київської Русі), яке відправляється в дорогу по планеті Знань і символізує споконвічні прагнення людини до пізнання нового, незвіданого. Козацький хрест на вітрилах вказує на нашу належність до християнської віри — віри батьків.
Боярській школі завжди таланило на хороших учителів, адже серед її випускників є полковники й генерали, академіки, доктори наук, професори, лікарі і вчителі, агрономи й інженери, державні діячі і прості працьовиті люди.
За 120 років історії в Боярській школі працювало більше 300 вчителів (в музеї школи їх прізвища та фото, а назвати їх всіх в цій публікації неможливо). Найшановнішими людьми в нашому краї є вчителі-ветерани педагогічної праці: солов'їною піснею промайнула їхня молодість, весняними струмками збігли роки, густим сріблом вкрилися їхні скроні, та безмежна повага і любов до них, нас, вихованців, є мізерною платою за їх благородну працю.
Серед педагогів Боярської школи великий вклад в її історію та скарбницю педагогічних надбань внесли сімейні династії, які працювали і продовжують працювати на педагогічній ниві: Біднюків, Дмитриків, Барашків, Дударів, Висотенків, Бокових, Висотенків, Чернишів.
І сьогодні Боярський НВК впевнено дивиться у майбутнє адже це базова школа, де навчається 174 вихованці, злагоджено працює досвідчений колектив педагогів.
В усі часи, протягом 120( років, найбільший тягар відповідальності в забезпечена: нормальних умов навчально-виховного процесу покладався на плечі директорів та завідуючих Боярської школи. Це: Слюзінська Віра Купріянівна (1887-1918 роки роботи в школі), Денисюк Роман Євменович (1918-1929), Гав'ядовський Валентин Панасович (1929-1936), Явтушенко Лайрін Макарович (1936-1938), Сокирко Федот Трохимович (1938- ї 941), Шаповал Яків Євменович (1944-1951), Лисенко Павло Микитович (3953-1955), Висотенко Тетяна Минівна 1955-1957), Мельник Іван Антонович (1957-1959), Бабенко Анатолій Михайлович (1959-1966), Масюк Петро Олексійович (1966-1982), Біда Іван Андрійович (1982-1983), Коханець Надія Федорівна (1983-1994 роки роботи вшколі), Демчук Микола Петрович працює директором з 1994 року.